Пізнавальна потреба як основа обдарованості

«На ранніх етапах розвитку здібностей, тобто в дошкільному та молодшому шкільному віці, все залежить від любові до розумової діяльності або, точніше, від пізнавальної потреби. Чим яскравіше вона проявляється в дитині, тим більша ймовірність високих здібностей. »(Юркевич В.С.). Одним дітям все дається дуже важко, і тільки підвищена старанність може призвести їх до успіху. У інших, навпаки, все виходить легко, як би граючи. А у третіх дітей обдарованість просто дивовижна, їх так і називають старовинним словом вундеркінд (чудо-дитина). Ще до школи багато з них читають наукову літературу, складають вірші, опановують мови.

Основою обдарованості є розвинена, стійка, яка не піддається ніякому тиску пізнавальна потреба – потреба в роботі розуму, радість від розумової праці. Обдаровані діти дуже рано настроюються на накопичення і переробку знань і відчувають по-справжньому комфортний стан тільки тоді, коли вони можуть спокійно ці знання здобувати.

До теперішнього часу накопичилося вже достатня кількість фактів, що свідчать про серйозність ролі пізнавальної потреби у розвитку здібностей, у тому числі високих здібностей (обдарувань). Як же розпізнати цю потребу, і в чому саме полягає її роль?
Справа в тому, що від природи немає ніяких здібностей, є тільки задатки, тобто анатомо-фізіологічні передумови, які можуть перетворитися (а можуть і не перетворитися) у здатності. Задатки є у всіх, але у всіх різні. Їх необхідно розвивати, щоб перетворити в здібності.
Але ЯК?

ПО-ПЕРШЕ, розвиток різних здібностей має відбуватися в певний час, в так звані сенситивні періоди. Це періоди особливої ??сприйнятливості дітей до тих чи інших засобів, видів діяльності. Вони тривають якийсь проміжок часу і проходять безповоротно незалежно від того, чи вдалося дитині повністю скористатися їх умовами для розвитку будь-яких своїх  здібностей, чи ні. Якщо цей час упустити, то потім розвинути здібності дуже важко, а іноді й практично неможливо.
А ПО-ДРУГЕ, потрібна відповідна діяльність. Ви запитаєте, яка? Тільки та, яка викликана власною пізнавальною потребою дитини. Попросту кажучи, коли дитині хочеться займатися цим самій, коли віна отримує задоволення від розумової роботи! Звичайно, можна змусити дитину вчитися і навіть домогтися від нього хороших оцінок (особливо, якщо він в молодших класах). Але! Щоб розвивалися його обдарування, тобто високі здібності, потрібно, щоб йому самому подобалося це робити. Повинна бути потреба в роботі розуму, тобто пізнавальна потреба!

Пізнавальна потреба – це прагнення до самого процесу пізнання. Вона діє активно (особливо яскраво це проявляється у дітей). Засобом задоволення пізнавальної потреби завжди є нове знання, нова інформація. При цьому отримання нового знання не гасить її, а, навпаки, підсилює. Пізнавальна потреба в розвинутій формі стає ненасиченою – чим більше людина дізнається, тим більше їй хочеться знати.
Активність пізнавальної потреби, прагнення до самого процесу пізнання можливі лише завдяки ще одній особливості цієї потреби – задоволення від розумового напруження, пов’язаного з ним позитивного емоційного стану. Без емоцій немає ніякої потреби, в тому числі і пізнавальної. Радість в момент інтелектуальної діяльності (яку одні люди переживають більш, інші менш інтенсивно, але яка всім знайома) зараз можна реєструвати. Цілий ряд строго фізіологічних показників свідчить про те, що в момент інтелектуальної напруги разом з ділянкою мозку, зайнятим розумовою працею, збуджується, як правило, і центр позитивних емоцій. У деяких людей цей зв’язок настільки міцний і сильний, що позбавлення інтелектуальної діяльності приводить їх до важкого стану.

Пізнавальна потреба властива всім – і дітям, і дорослим. Але розпізнати  її не так-то просто! Тим більше, що вона є у всіх і … не у всіх. Так, сама по собі хороша успішність школяра не може бути свідченням інтенсивної пізнавальної потреби. Є чимало успішних учнів, у яких одне бажання – аби не отримати поганої оцінки. А специфічна розумова лінь відмінників! За спостереженнями багатьох вчителів, деяким відмінникам властива свого роду машиноподібність  діяльності, коли все однаково, ні до чого немає інтересу, а є треноване вміння робити хороші оцінки. Як показник пізнавальної потреби не може використовуватися і працьовитість дитини, її старанність. Навіть загальна жвавість людини, його міміка іноді, серйозно підводять. Бувають повільні, зовні навіть загальмовані діти з яскравою, нестримною пізнавальною потребою …

Той факт, що діагностика пізнавальної потреби справа непроста, говорить про необхідність її вивчення з точки зору її характеристик, а саме – форми, сили (інтенсивності) та рівня розвитку (Юркевич В.С.)

Почнемо з форми. Тут якісні відмінності в пізнавальній потребі можна спостерігати в кількох площинах. Ось деякі з них:
1) тенденція до дослідження, отримання нового знання (вчені-творці) – тенденція до засвоєння готових відомостей, накопичення і систематизації фактів (вчені-енциклопедисти),
2) широта – глибина пізнавальної потреби (широкі і вузькі фахівці),
3) спеціалізація пізнавальної потреби (гуманітарії, природники)

Якщо наводити приклади зі шкільного життя, то школярі з дослідницькою потребою люблять вирішувати завдання нових типів, прагнуть завжди самі доходити до правильної відповіді. А ось накопичувачі знань більше схильні до запам’ятовування фактичного матеріалу, нерідко виявляють послідовність і систему в його збереженні. Вони, як правило, краще вчаться, ніж дослідники: адже шкільне навчання більше розраховано поки що  на запам’ятовування. Якщо ж говорити про широту-глибину пізнавальної потреби, то у багатьох школярів, особливо в підлітковому віці, маса захоплень, але захоплення одних дітей лежать все-таки в одній області (наприклад, техніці), а інші цікавляться одночасно і технікою, і музикою, і літературою.

Ці відмінності умовні, і до них не можна підходити з міркою гірше-краще. Так вузьких фахівців цінують за їх фундаментальність. Зате у широких, як виявилося, більше шансів на відкриття. Поряд з вченими-творцями потрібні і вчені-енциклопедисти, без яких неможлива була б систематизація і закріплення досягнутого рівня знань. І т.д.
Якщо говорити про силу (інтенсивність) пізнавальної потреби, то тут відмінності можуть бути дуже істотними. Один школяр багато читає, причому не розважальної літератури, а науково-популярної і навіть наукової, часто задає вчителям питання, може по кілька годин поспіль виконувати цікаву для нього розумову роботу … Це приклад високої пізнавальної потреби. А от учень зі зниженою пізнавальною потребою вчитися  не хоче, читати не любить, питань не задає. Нікакого задоволення розумова праця  йому не дає. На жаль, досить типова картина для нашої школи …
Поряд з відмінностями в силі та формі пізнавальної потреби чітко виділяються і різні рівні її розвитку. Юркевич В.С. пропонує виділити наступних три рівні:

Перший рівень - інтерес до окремого стимулу. Його можна назвати рівнем потреби у враженнях, в новизні. Це свого роду фундамент пізнавальної потреби. Прикладів багато. Це і немовля, що повертає голову в бік брязкальця, і перехожі, що  розглядають нові рекламні оголошення..

Потреба у враженнях тісно пов’язана з допитливістю, яку можна розглядати як другий рівень розвитку пізнавальної потреби. Це вже інтерес до об’єкта в цілому. Допитливість виражається в інтересі до тих чи інших занять, у схильності до вивчення того чи іншого предмета. Це вже більш соціалізована пізнавальна потреба, розвинена вихованням.

Пізнавальна потреба дорослої людини повинна дозріти або, точніше, довиховуватися до третього вищого рівня – цілеспрямованої пізнавальної діяльності. Задоволення, радість від розумової праці залишаються (інакше це не пізнавальна потреба), але змінюється її характер: вона вже не стихійно-емоційна, як на перших двох рівнях, а цілеспрямована, пов’язана зі стратегічною метою (отримати професію, провести наукове дослідження і т. д.), а значить і більш зріла з методів і організації. На вищому рівні пізнавальної потреби знаходяться всі, у кого захоплення справою стало Покликанням, метою життя. Але … людей, у яких пізнавальна потреба розвивалася до третього рівня, одиниці.

Багато людей в силу особливостей виховання, сформованої системи цінностей залишаються на тому ж самому другому рівні, рівні допитливості, що й діти. Але чому? Чому стільки дорослих – ліниві й не допитливі?! Чому стільки учнів у школі не хочуть і не люблять вчитися, коли вчені стверджують, що пізнавальна потреба є у всіх?! ПОТРЕБА В розумовій ліні СТАЄ СИЛЬНІШЕ ПОТРЕБИ В ДІЯЛЬНОСТІ. Пам’ятаєте? Пізнавальна потреба є у
всіх і … не у всіх.

(За матеріалами Юркевич В.С.)
Тетяна Рашкова
“Все для детей”, № 1, 2009-2010

VN:F [1.9.13_1145]